3 червня в нашому закладі, за спільної ініціативи Центр Ветеранського Розвитку в Самборі та 703 окрема бригада підтримки, відбулася надзвичайно зворушлива та знакова подія. Ми об’єдналися у спільній молитві, пам’яті та надії, долучившись до Всеукраїнської акції «ПРАПОР НАДІЇ».
Поруч із державним синьо-жовтим прапором мирного неба та червоно-чорним стягом безкомпромісного опору, ця жорстока війна породила ще один символ — біло-чорний стяг. Він став тихим, але пронизливим маніфестом ушанування військовополонених та зниклих безвісти захисників України.
Сьогодні цей символ надії та чекання було офіційно встановлено на території коледжу. Його місія — тримати тему полонених та зниклих безвісти у публічному просторі, нагадуючи кожному: Україна бореться за кожне життя і нікого не залишить у забутті. Граніт пам’ятає тих, хто пішов у вічність, а цей прапор тримає живий зв’язок із тими, за чиє повернення ми зобов’язані боротися до кінця.
Про історію створення та глибокий зміст стяга розповіла людина, яка щодня тримає зв’язок між фронтом і тилом — Начальник групи цивільно-військового співробітництва штабу в/ч А3817 (703-тя окрема бригада підтримки), майор Ольга Костик.
Покладання квітів до меморіальної дошки полеглим Героям здійснили ті, хто захищає наш теперішній день, і ті, кому належить майбутнє: студенти коледжу Ірина Бобас та Віталій Радик, майор Ольга Костик, а також Начальник групи психологічного супроводу і відновлення Володимир Гнатовський.
Спільну молитву провів військовий капелан 703-ї окремої бригади підтримки, отець Микола Лиско. Його слова нагадали всім, що справжня пам’ять — це не про камінь, а про живу молитву, яка духовно тримає і захищає тих, хто зараз перебуває у ворожому полоні або чия доля залишається невідомою.
Особливу атмосферу та урочистий музичний супровід заходу організував начальник оркестру, військовий диригент, лейтенант Владислав Андруняк.
Зі словами підтримки та вдячності до колективу звернувся в.о. директора коледжу Юрій Кміть, який наголосив на важливості національної єдності, збереження історичної пам’яті та незламності тилу.
«Пам’ятаймо надлюдську ціну свободи. Сьогодні наш спільний обов’язок — міцно тримати тил, підтримувати тих, хто в строю, та бути голосом кожного, хто чекає на повернення з неволі чи невідомості. Наша єдність, небайдужість та молитва — це світло, яке долає найтемніші часи. Поки ми пам’ятаємо, віримо та боремося — доти живе надія!» — зазначила керівник Центр Ветеранського Розвитку в СамборіНаталі Герговська.
