19 березня, у день народження Ліни Костенко, Центр ветеранського розвитку спільно з ГО «Бізнес-простір» провели поетичні читання для військових, ветеранів та їхніх родин.Захід вийшов далеко за межі звичайного літературного заходу, перетворившись на простір щирості, де не було «правильних» чи «неправильних» слів, а лише можливість вивільнити біль, що накопичився всередині.
Свою авторську творчість презентували викладачі коледжу, для яких слово стало ще одним інструментом стійкості.
Оксана Подолець, практичний психолог, поділилася як патріотичною , так і ліричною поезією. Уляна Пріць, методист коледжу, продекламувала твори про найвищі людські цінності та гуманізм, які тримають нас у найтемніші часи. Леся Касій, викладачка та очільниця волонтерського осередку при Центрі ветеранського розвитку, представила поезію про віру та незламність духу.
Коли забракувало слів, заговорила музика. Виступи студентів Зубрицького Лева, Калічака Юрія, Миколи Колтока та скрипаля Владислава Головчака наповнили залу глибокими сенсами. Особливої щирості заходу додав музичний супровід ветерана Олександра Гаврилюка.
Молодь вразила присутніх недитячою глибиною своїх творів. Студентка першого курсу Люба Лесів представила відверту поезію про юність, обпалену війною, яку присвятила пам’яті полеглого батька. Олександр Зворський, юний автор із надзвичайно зрілим світоглядом, читав про пошук внутрішньої опори та красу щоденних моментів, які дають силу жити далі.
Надзвичайно емоційним став виступ ветеранки Надії Харабури. Жінка, яка тримала свій фронт біля вогню, готуючи їжу для захисників у надскладних умовах під обстрілами, довела: стійкість має багато облич, а її вірші — це живий літопис нашої боротьби.
На завершення гості разом створили сенкан — спільний п’ятирядковий вірш, що об’єднав почуття кожного присутнього:
Поезія
Жива, сильна
Надихає, зачаровує, єднає
Вчить нас бути добрішими
Життя!
Кульмінацією заходу стало вручення пам’ятних подарунків авторам, а всім учасникам — символічних сувоїв із віршами.
На знак єдності та віри в майбутнє ветерани залишили свої підписи на державному прапорі.
Ці читання вкотре підтвердили: поезія сьогодні — це не просто література, а потужний інструмент ментальної реабілітації для кожного. Це міст між поколіннями, що допомагає знайти світло там, де панує хаос.
